Зворушливі й ніжні ляльки MagicDolls від української мисткині Анни

 

«Магія» – вже саме слово декого тривожить, а декому – підіймає настрій, обіцяючи пригоди, радість, дивовижну красу – одним словом, щось приємне й незвичне.

А які асоціації викликає сполучення MagicDolls? Врешті, певно, таких асоціацій, дуже різних, може бути чимало. Та я зараз хочу розказати про творчий проєкт із такою назвою від української майстрині Анни.

Вона створює невеличких, до 14 см, текстильних ляльок, виплітає з ниток їм зачіски різних кольорів, дбайливо вдягає у плетені чи зшиті сукенки. І, здавалося б, прості й наївні, на перший погляд, іграшки отримують власний характер і настрій. А отже, викликають щиру усмішку у глядачів.

Ще цікаво майстриня підходить до презентації своїх ляльок: вона, перш ніж перейти до власне шиття, створює детальний ескіз-малюнок в улюбленому робочому блокноті. А поті максимально точно намагається відтворити цю замальовку за допомогою тканини, голки з нитками, фурнітури.

І фотографує готову роботу саме «подвоєною»: намальовані та зшиті ляльки. Крім того, вона зі смаком доповнює такі фото квітками – від маків і жоржин до бузку, фруктами чи кавовими зернами. Тож кожна така світлина має свій настрій і видається гарною, мов листівка.

Приємного перегляду робіт із проєкту MagicDolls і гарного дня вам, друзі!

Прекрасні щасливі ляльки з текстилю від української майстрині Світлани Кулібаби

 

Усі митці йдуть до творчості різними шляхами, часом навіть не здогадуючись про кінцеву мету свого шляху. Хтось ще з дитинства займається вподобаним видом мистецтва, хтось у підлітковому віці змінює десятки творчих технік у пошуках своєї. А хтось раптово відкриває щастя творити вже у дорослому віці.

Саме до останньої категорії належить творчий шлях майстрині з Мукачева (Україна) Світлани Кулібаби.

Вона сама зазначає, що ще на початку 2010 років не замислювалась, що хоче творити. Її цілком влаштовувало те, щоб всі свої сили віддавати побудові кар’єри. Однак для цього диплома інженера-технолога виявилось замало.

Тож вона вирішила піти навчатися в магістратуру, а для написання магістерської їй знадобилися відомості про печворк (клаптикове шиття). Познайомившись в інтернет-просторі з майстрами, розглянувши багато робіт, пані Світлана й сама відчула бажання творити, а саме – виготовляти з текстилю іграшки.

Однак, на жаль, не відчула підтримку на початку творчого шляху, до її хобі поставилися як до чогось несерйозного. Тож вона відклала своє прагнення творити на два роки.

На щастя, в Україні почався стрімкий розвиток хед-мейду, усе більше з’являлося тих, для кого створення ляльок було не захланкою, а професією. Тож майстриня й собі вирішила спробувати ще раз.

Її позитивні ледь наївні й дуже характерні ляльки викликають щиру усмішку в глядачів, а для самої майстрині  це – чудовий спосіб відпочинку, медитації та розвитку своїх творих здібностей.

Приємного перегляду робіт Світлани Кулібаби та гарного дня, друзі!

Ляльки, варті любові майбутньої королеви

Багато-багато років тому дві малі принцеси отримали в подарунок від дітей сусідньої країни справді казкові іграшки. Настільки незвичайні, що вражені були не лише вони, але й їхні батьки. А потім – і численні читачі журналів у багато країнах, адже щасливо усміхнених маленьких красунь із чудовим ляльками в руках відзняли найкращі фотографи їхньої країни.

Ця фраза могла б стати зачином для цілком пристойної казки, однак ця історія трапилася насправді. Тільки вона не виглядала при цьому аж так казково. Отже, почнемо ще раз, озброївшись цифрами і фактами.

У 1938 році королівська родина Великої Британії нанесла візит до цілком дружньої їй Франції, укріплювати дипломатичні відносини, які століттями, з більшим чи

меншим успіхом, пов’язували ці дві великі держави. На той час у Віндзорській династії підростали дві малі принцеси: Єлизавета Олександра Марія (яка

народилася у 1926 році) та її молодшенька сестричка принцеса Маргарет (яка побачила світ у 1930 році).

І от саме під час цього візиту із боку французької сторони пролунали слова, що всі діти Франції хочуть від усього серця зробити подарунок королівським дочкам. Від таких подарунків не відмовляються, та ще й під пильним оком репортерських камер. Навіть коли зрозуміло, що це – справа рук аж ніяк не дітей усієї країни, а

дорослих дипломатів. Хоча чому «навіть»? Особливо тоді, «коли зрозуміло».

Отак і потрапили до Великої Британії дві ляльки із фарфоровими личками, що вміли заплющувати та розплющувати очі та згинати руки й ноги. Про всяк випадок, нагадую, що у 1938 році таке було до снаги лише найталановитішим лялькам. Та білявку Франс (так-так, у більш звичній для слов’янського вуха транскрипції - Франція) й брюнетку Маріанну (символ цієї країни) виготовили у всесвітньовідомій паризькій фірмі «Jumeau» - а їхнім майстрам і не такі дива були до снаги.

Крім того, французи не могли передати до королівського двору символи своєї країни, не подбавши про їхній посаг, гідний справжнісіньких принцес. До ляльок додавалось майже дві сотні платтів й аксесуарів – рукавичок, капелюшків й дорогоцінностей, мали вони й власну машину. До речі, над створенням міні-шедеврів працювали найвідоміші французькі кутюр’є: прикраси виготовили у фірмі «Картье», рукавички – у «Hermès», платтями Франс й Маріанну забезпечили «Madeleine Vionnet», «Jean Patou», «Marcel Rochas», а автомобілем – фірма «Citroen».

Зрозуміло, що такі іграшки аж ніяк не призначені для того, аби їх купали, розчісували їх кучері, переодягали по сто разів на день – одним словом, щоб із ними гралися. Це підтверджує і те, що із багатьох лялькових речей, що дбайливо зберігаються у фонді королівських речей, навіть не познімали бирки. Та й, якщо чесно, дванадцятирічна Єлизавета, яка отримувала чудову домашню освіту і часто уже висловлювала думки задорослі як на свій вік, була вже трохи завелика для такого грання.

Тож ці іграшки, варті майбутньої королеви, були призначені саме для парадного показу й споглядання. Зараз вони, у бездоганному стані, дбайливо зберігаються у музеї і цілком зручно почувають себе у вітрині. Як на мене, із такими подробицями казка виходить не надто веселою. Хоч ляльки у ролі дипломатів – то не найгірша доля для іграшок.

Крім того, варто глянути на стиль поважної Єлизавети ІІ і виникає підозра: а чи не доклав руку до формування її бездоганного, хоч інколи й трохи екстравагантного смаку, той далекий дарунок із Франції?

Прекрасні порцелянові ляльки від німецької майстрині Sylvia Weser

 

Порцелянові авторські іграшки – дуже тендітні й витончені роботи. Вони приваблюють не лише красою, але й недовговічністю, тим, що підкреслюють самим своїм виглядом: із ними треба поводитись обережно,  мов зі скарбом.

Однак інколи буває, що найтонші й найбеззахисніші вироби мистецтва переживають своїх творців. Так сталося у випадку з відомою німецькою майстринею Sylvia Weser.

На жаль, у червні цього року її не стало. А от вишукані порцелянові ляльки із ліможської порцеляни, яка імітує людську шкіру, продовжують радувати колекціонерів і просто любителів авторських ляльок.

Звісно, ніхто не дасть дітям гратися з такою іграшкою: їхнє призначення – прикрашати собою інтер’єр, а н бути подружками для малих дівчаток. При їхньому створенні мисткиня часто використовувала старовинні тканини й мереживо, прискіпливо ставилася до кожної деталі.

Серед її робіт – чимало доста точно відтворених королівських й аристократичних костюмів, які можна побачити на відомих картинах. При цьому не менше в її творчості місця приділялося й фантазіям у стилі фентезі.

Ці іграшки подобалися й знавцям: у них – чимало нагород престижних лялькових виставок, а це – свідчення якості міжнародного рівня для знавців у світі ляльок.

Приємного перегляду робіт Sylvia Weser і доброго дня, друзі!