Ляльки, варті любові майбутньої королеви

Багато-багато років тому дві малі принцеси отримали в подарунок від дітей сусідньої країни справді казкові іграшки. Настільки незвичайні, що вражені були не лише вони, але й їхні батьки. А потім – і численні читачі журналів у багато країнах, адже щасливо усміхнених маленьких красунь із чудовим ляльками в руках відзняли найкращі фотографи їхньої країни.

Ця фраза могла б стати зачином для цілком пристойної казки, однак ця історія трапилася насправді. Тільки вона не виглядала при цьому аж так казково. Отже, почнемо ще раз, озброївшись цифрами і фактами.

У 1938 році королівська родина Великої Британії нанесла візит до цілком дружньої їй Франції, укріплювати дипломатичні відносини, які століттями, з більшим чи

меншим успіхом, пов’язували ці дві великі держави. На той час у Віндзорській династії підростали дві малі принцеси: Єлизавета Олександра Марія (яка

народилася у 1926 році) та її молодшенька сестричка принцеса Маргарет (яка побачила світ у 1930 році).

І от саме під час цього візиту із боку французької сторони пролунали слова, що всі діти Франції хочуть від усього серця зробити подарунок королівським дочкам. Від таких подарунків не відмовляються, та ще й під пильним оком репортерських камер. Навіть коли зрозуміло, що це – справа рук аж ніяк не дітей усієї країни, а

дорослих дипломатів. Хоча чому «навіть»? Особливо тоді, «коли зрозуміло».

Отак і потрапили до Великої Британії дві ляльки із фарфоровими личками, що вміли заплющувати та розплющувати очі та згинати руки й ноги. Про всяк випадок, нагадую, що у 1938 році таке було до снаги лише найталановитішим лялькам. Та білявку Франс (так-так, у більш звичній для слов’янського вуха транскрипції - Франція) й брюнетку Маріанну (символ цієї країни) виготовили у всесвітньовідомій паризькій фірмі «Jumeau» - а їхнім майстрам і не такі дива були до снаги.

Крім того, французи не могли передати до королівського двору символи своєї країни, не подбавши про їхній посаг, гідний справжнісіньких принцес. До ляльок додавалось майже дві сотні платтів й аксесуарів – рукавичок, капелюшків й дорогоцінностей, мали вони й власну машину. До речі, над створенням міні-шедеврів працювали найвідоміші французькі кутюр’є: прикраси виготовили у фірмі «Картье», рукавички – у «Hermès», платтями Франс й Маріанну забезпечили «Madeleine Vionnet», «Jean Patou», «Marcel Rochas», а автомобілем – фірма «Citroen».

Зрозуміло, що такі іграшки аж ніяк не призначені для того, аби їх купали, розчісували їх кучері, переодягали по сто разів на день – одним словом, щоб із ними гралися. Це підтверджує і те, що із багатьох лялькових речей, що дбайливо зберігаються у фонді королівських речей, навіть не познімали бирки. Та й, якщо чесно, дванадцятирічна Єлизавета, яка отримувала чудову домашню освіту і часто уже висловлювала думки задорослі як на свій вік, була вже трохи завелика для такого грання.

Тож ці іграшки, варті майбутньої королеви, були призначені саме для парадного показу й споглядання. Зараз вони, у бездоганному стані, дбайливо зберігаються у музеї і цілком зручно почувають себе у вітрині. Як на мене, із такими подробицями казка виходить не надто веселою. Хоч ляльки у ролі дипломатів – то не найгірша доля для іграшок.

Крім того, варто глянути на стиль поважної Єлизавети ІІ і виникає підозра: а чи не доклав руку до формування її бездоганного, хоч інколи й трохи екстравагантного смаку, той далекий дарунок із Франції?