Живі ілюстрації під книжковою обкладинкою

На сьогодні багато хто з книголюбів витрачають дозвілля на суперечки з питання:  а якою ж вона буде, отак книга майбутнього? І це  замість того, аби читати все нові книжки, –добре, що у світі вистачає цікавої літератури на будь-який смак.

Відповідь, що текст просто перейде в електронний формат чомусь їх категорично не влаштовує. Певно, цим питанням переймалися й відомі італійські митці – аніматорка Вірджиліо Віллоресі (Virgilio Villoresi) та художниця Вірджинія Морі (Virginia Mori). У результаті таких роздумів, а також напруженої праці світ побачила унікальна книга «Vento», яка буде однаково цікавою і для дітей. і для дорослої аудиторії. Її головна відмінність від решти книжок полягає в «живих» ілюстраціях. 

Завдяки спеціальній оптичній плівці, яку накладають на малюнки, створюється ефект руху. Техніка pre-cinema дозволяє милуватись рухом тіні, плюскотом хвиль чи вірити, що волосся книжкових героїв розвиває справжній вітер.

Аби краще збагнути, як це виглядає в реальності, можна ознайомитися з відео: https://vimeo.com/97837721

Ефект, безумовно, цікавий. І як знати, може, це – лише перший крок на шляху  створення рухомих ілюстрацій. І зовсім скоро можна буде гукати книжковим героям, аби вони швидше ворушилися, втікаючи від темних володарів, супротивників чи хижих динозаврів. Тобто гукати так, звертаючись до книжкової ілюстрації, можна і зараз, але чи багато часу пройде до тої миті, коли малюнки почнуть нас слухатись?

Світлий зимовий настрій на фоні фінського краєвиду

Здавалося б, навіщо розмовляти про зимовий настрій із людьми, у яких за вікном і так "мінус", та ще й неслабкий такий "мінус", якщо бути чесними? А ще вітер, ожеледиця, купа одягу та бажання швидше опинитися вдома ледь не відразу після того, як встигнеш вистромитит ніс за поріг.
У соцмережах усе частіше з'являються прохання-звернення до Світоустрою, аби зима миттєво щезла, паоступившись поза планом місцем сестричці-весні. Дописувачі при цьому чудово розуміють, що Світоустрій, на щастя, за тисячоліття звик відмахуватись від глобальних бажань людських мурашок, тож просять дива із чистим сумлінням. Це я з власного досвіду кажу.
І саме в такий час варто поглянути на переконливі докази тих, хто зиму щиро любить і засвдячує цій порі року чудовими малюнками.
Ось, наприклад, фінська художниця Inge Löök (Інге Льоок). Вона дуже любить малювати казкови створінь серед засніжених краєвидів.
Ми обов'язково трохи згодом поверемося до її творчості, бо вона - дуже радісна, світла й позитивна, а вже її цикл про щасливих бабусьок не підійме настрій хіба що ідейному мізантропу.
А поки що - гарного вам настрою, друзі! І хай погода буде зимовою, але більш лагідною, такою, аби спонукала до погулянок та милування довколишнім світом!

Чи не розпочати нам тиждень із милування мишеням?

 

 Чом би й ні, якщо  воно: а) намальоване і б) дуже симпатичне. Знайомтеся, це – Rikiki, якого вигадав молодий швейцарський художник-ілюстратор Лоїк Apredart.

Кажуть, середньовічні вчені-алхіміки були щиро переконані, що миші народжують зі брудної білизни. Навряд чи їм приплачували за рекламу творці тодішніх миючих засобів, бо їх, тих засобів, і не було в промислових масштабах, кожна господиня відпирала бруд як могла за допомогою перевірених попередніми століттями засобів. Тож алхіміки, цілком можливо, щиро вірили в таке припущення.

Порівняно із тими міфічними мишами-нечепурами Rikiki пощастило: його народження було більш почесними. Хай ця історія і скидається трохи на міф про яблуко Ньютона. Одного разу Лоїк наступив на канцелярську кнопку. Зойкнув від болю. Та й замислився: це ж він, великий чоловік, а як би боляче було в такому випадку малому мишеняті? 

У результаті з’явився Rikiki, який має багато прихильників у інстаграмі. Вони не втомлюються стежити за пригодами малого. І весь час настійливо прохають художника, аби він «подарував» мишеняті подругу, щоб той не сумував. Хоча не схоже, що Rikiki просто сидить у куточку й нудьгує сам-один.

Секрет успіху художника не лише в тому. що його Rikiki – кумедне й позитивне створіння. Багатьом подобається, що в композиціях задіяні речі реального, а не намальованого світу. Ніби непосидюче мишеня от-от вибереться з двомірного простору аркуша і стане «справжнім», хай і казовим.

Ближче познайомитися із пригодами Rikiki  та його друзів можна тут: https://www.instagram.com/apredart/

І про всяк випадок, хоч я впевнена, що мої читачі дуже розумні, а я роблю це даремно, нагадую: яблука, що з розмаху гамселять по потилиці, та гострі кнопки під ногами – це не обов’язкові умови для відкриттів. Вони небагато варті без схильності до науки чи мистецтва, а також без щоденної праці. А за таких умов можна обійтися без травматичного досвіду.

На цій позитивно-повчальній ноті я бажаю вам гарного дня та висловлюю впевненість, що здібності, у достатній кількості, аби змінити на краще світ довкола та власне життя, у вас є. Залишилось лише взятися до праці!

У гості до Дивокраю стежкою іспанського митця

Неділя. Ранок.

Саме в такий час тягне зробити щось приємне всім знайомим та й незнайомим. Наприклад, виконати обіцянку й не перестати вигадувати, під яким соусом можна розмістити ще один-два пости про ілюстраторів «Аліси в Дивокраї» прийдешнього тижня. Але оскільки я чесно попереджала, що сьогодні ще піде мова про чергову ілюстровану інтерпретацію однієї з найзнаменитіших англійських казок ХІХ сторіччя, то я в своєму праві…

Отже, хай недільна кава чи чай особливо вам смакують! А для того, аби побажання справдилося, давайте разом помилуємося ілюстраціями іспанського художника Angel Dominguez (Анхеля Домінігеса). 

Вважається, що він – вірний шанувальник творчої манери Артура Рекхема й що ота спадковість особливо відчувається в ілюстраціях казок. Не зовсім впевнена в цьому: у Рекхема світло в казкових історіях часто серпанкове, відповідна й палітра, що не диво для англійського романтичного митця. 

А от яскраві барви та чіткі лінії в малюнках Домінігеса – то вже вплив сонячної щедрої на квітковий розмай і жорстоку спеку батьківщини художника. Та й пригоди Аліси не є зовсім типовими для його творчості. Він ніби намагається засвідчити, що вміє гарно ілюструвати дитячі книги. Вміє, ще й як! Але дорослим варто уважно придивитись до лаштунків, у яких відбувається дія казки: там багато цікавих моментів, на яких може не звернути увагу дитина. Та хоч на вказівники дороги у вигляді флюгерів чи чайники, повз які пролітає Аліса, падаючи все глибше й глибше в нору.

Є в мене відчуття, що саме час завершити квазі-мистецькознавчі роздуми і просто дозволити додивитися вам малюнки. 

Гарного дня, друзі!

Найзнаменітіше англійське чаювання в декораціях далеких планет

Доброго ранку, друзі!

Гарних Вам вихідних!

Вчора я вже згадувала, що тема ілюстрацій до «Аліси в Дивокраї» так само невичерпна, як і можливості інтерпретації цього тексту. Варто лише розпочати – і доводиться втримуватись від спокуси влаштувати невеличкий проект, присвячений цій темі… десь так на рік чи хоча б на місяць. По те. що сила волі для мене – не порожній звук. Свідчить той факт, що я вирішила обмежитись усього трьома днями, а з понеділка на нас чекають інші, не менш цікаві теми.

А зараз давайте трохи «помандруємо» диво-всесвітом сучасного англійського художника-фантаста Родні Меттьюза (Rodney Matthews). До речі, на його рахунку – 30 років роботи ілюстратором фантастичних і фентезійних книг. Для багатьох шанувальників він – один із кращих художників-фантастів світу.

Детальніше із творчістю цього талановитого, із своєрідним баченням світу художника можна познайомитись на його персональному сайті: http://www.rodneymatthews.com/

Поки що ж просто помилуємося пригодами англійської дівчинки, що народилася в 19 столітті і виховувалася за всіма канонами вікторіанської епохи, у «космічних» декораціях, яким би щиро позаздрила не одна космоопера . А з іншого боку, ми з вами у Дивокраї не були, на відміну від Аліси та численних митців, яких приваблює ця історія. 

Тож можемо хіба що зазирнути у ще одне вікно – в малюнки чергового ілюстратора. І відчути себе при цьому Алісою, що у шпарку чарівних дверцят побачила неймовірної краси сад. Але в Дивокраї діють свої закони, тож чи диво, що ми в різні віконця бачимо його  щоразу іншим?