Корейський художник (хоча, певно, усе ж, корейська художниця), відомий в
інтернет-мережі як «Зелений плющ» (초록담쟁이) стверджує: «Я малюю своє обличчя – таке, яке
воно було. Я малюю своє дитинство –
таке, яке воно було».
А дитинство в цьому випадку – то дружна родина, ласкава бабуся, сільські
заняття та кішка. Куди ж без вірної кішки, яка поруч навіть тоді, коли замість парасольки
над твоєю головою – дощова хмара?
Скажете, що така поведінка більш характерна для самовідданих псів ніж для
незалежних пухнастих киць-красунь? Ну, тоді у вас було інше дитинство, не таке,
як у авторки цих малюнків. Не гірше, просто – інше.
І як бачимо, дитинство, хай і не безхмарне, допомогло їй вирости творчою особистістю
і гарною людиною. Хіба останнє не відчувається у її роботах?
Вона ще. коментуючи свої роботи, додає: «і зараз моє обличчя не дуже
змінилося». Чи значить це лише те, що їй небагато років, чи що час милосердний
до неї чи що вона сприймає світ так само, як і дитинстві, коли казка – за
найближчим рогом, а поруч – найрідніші, сказати не можу.
Але щиро бажаю, аби поруч неї завжди були рідні та друзі. І, звісно, кішка.
Куди ж без неї?
Приємного милування роботами художниці та наснаги на роботу й творчість!
Немає коментарів:
Дописати коментар