Зима – цілком собі казковий
час. Тут і завершення старого року – початок нового, час підбивати підсумки, загадувати
мрії та сподіватися, що от-от все зміниться на краще.
І можливі небезпеки – холод,
заметілі-хуртовини (я знаю, що в нас зараз із цим негусто, але ж згадати про
такий атрибут зими можна), ожеледиця тощо. І краса першого свіжого снігу, особливо
за контрастом із похмурими фарбами листопада.
І чи не тому настільки відомою
стала казка Андерсона й її настільки часто згадують перед новорічними й різдвяними
святами, хоча про власне Різдво там нема прямої згадки, хіба що про подаровані
Каю санчата. Адже у цій казці є й краса, й небезпека, й довга, сповнена
пригод-випробувань мандрівка. Під час якої Герда знаходить не лише названого
брата, але й себе – іншу, більш дорослу й мудрішу.
Звісно, що цю казку бралося
ілюструвати чимало художників із різних країн, часто – справді талановитих
митців. Мені «Снігова королева» подобається, тож я бачила різні ілюстрації до
неї, і чимало. Та улюбленими для мене залишаються малюнки київського ілюстратора
Владислава Єрка.
Як часто буває в гарних дитячих
книгах, художник-ілюстратор якщо і не стає співтворцем для письменника, однак
робить вагомий внесок у те, аби створити унікальний казковий світ.
Немає коментарів:
Дописати коментар