Перша половина життя німецького
художника Wilhelm
Friedrich Johann Schwar (1860-1943) скидається на приклад із книги про людей, що самі вибудували
свою долю.
Погодьтеся, що навіть дуже здібний
хлопець к 70-80-х рр. ХІХ ст. не зможе отак просто стати художником, якщо
народився в родині фарбувальника, ще й дев’ятим сином.
Усі визнають, що в хлопця талант.
Він сам прагне малювати з дитинства. Але батько каже, об він викинув із голови
думки ро такий непевний заробок і працював продавцем у крамниці.
Довелося змиритися. Та чи
змиритися? Він, працюючи в крамниці, продовжував займатися живописом. А в 25
років вирішив кардинально змінити життя на краще: залишив Гамбург і родину. Переїхав
до Мюнхена, заробляв на життя малюванням. Закохався, одружився, здобув певні
статки.
Може, й не став дуже відомим, але
його роботи користувались неабиякою популярністю серед видавців листівок.
Найперше – його численні зображення кішок і кошенят: грайливих, поважних,
мисливців, відчайдухів, сплюхів… Кожен глядач міг відшукати серед його робіт щось
собі до смаку.
Фінал цієї історії, на жаль,
трагічний. Померти у Мюнхені в розпал Другої світової, у віці 83 років, усіма
забутим, переживши кохану дружину на 7 років і за всі ці самотні роки не
доторкнувшись до пензлів і фарб… Історія ХХ століття нещадна до митців.
Але спливають роки і раптом
виявляється, що його картини, непотрібні сучасникам, за вісімдесят років потому
здатні викликати щирі усмішки й приносити радість глядачам у ХХІ столітті. Такий
легковажний сюжет, як зображення котиків, виявився зрозумілим і потрібним
далеким нащадкам. Любо до котиків – то стабільність на якій тримається світ. А
якщо й не на ній, то все одно добре, що вона існує.
Приємного перегляду робіт Wilhelm Friedrich
Johann Schwar і гарного дня, друзі!
Немає коментарів:
Дописати коментар