П’ятниця й котики –
класичне поєднання. Та класика найкраще виглядає тоді, уколи до її презентації домішується
дрібка чогось незвичайного.
От, скажімо, сьогодні ми з вами, друзі. розглядатимемо
ілюстрації з котами (й левами, але ж у підручнику біології запевняється, що це –
далекі родичі,дуже далекі, однак…). Але коти на цих малюнках далеко не в центрі
композиції. Хоча, роздивляючись фантасмагорійну творчість американського
художника James Christensen, отак
зопалу й не скажеш, що там, на картинах, головне.
Єдине, що можна стверджувати беззаперечно, то це те,
що коти у нього не менш фантастичні персонажі ніж інші дивовижні фігури. І що
вони є окрасою картини.
А так, хоч це і не стосується виключено котастих-пухнастих,
можна додати, що його роботи або подобаються, або дратують, але не залишають
байдужими. І що вони не типові саме для художників із Північної Америки, тут,
швидше, відчувається вплив Південної Америки з усім буянням, радістю життя, містичним
поглядом на звичні речі, промальовкою, схожою чи то на наївне мистецтво, чи то
на ретабло…
Що цікаво, цей справді так: біографія митця цілком
би послугувала сюжетом для роману. Він – із родини мормонів, тож поїхав до Південної
Америки місіонером. Там захопився місцевим мистецтвом, почав багато й плідно
малювати. Хоча малював він ще раніше, із дитинства, як і вигадав дивовижні
історії.
Повернувшись до США, James Christensen продовжив художню
кар’єру. При цьому у його роботах дивовижно поєднувалось релігійний живопис і
фантазійний світ. І чим далі, тим більше публіку цікавила саме сюрреалістична спрямованість
митця.
Тож він і задоволенням малював усесвіт, де переплелися казкові й літературні
сюжети, фантастика й найнеймовірніший погляд на звичайні речі. І де знайшлося
місце котикам. Бо куди ж без них, навіть у казці?
Гарного дня та чудового настрою до ранкової кави,
друзі!
Немає коментарів:
Дописати коментар