Скло – неймовірно багатий на можливості й пластичний
матеріал. У мене це твердження викликало щирий подив. Однак американський
сучасний майстер Jason Howarth не
лише відстоює цю тезу, але й доводить його на практиці.
Свого часу, у 1997 році, він опановував у коледжі Гамільтона
мистецтво кераміки, аж тут втрапив на низку класів від склодува Роберта
Палускі. Чи це було кохання з першого погляду до нового матеріалу – сказати
важко. Однак уже чимало років Jason Howarth надає перевагу саме цьому
матеріалу.
Щоправда, треба зауважити, що такі невагомі
мережевні речі навряд чи вийшли б навіть у майстра екстра-класу із «звичайного»
скла. Це – «важке» боросилікатне скло.
Його винайшли на початку 20 століття як чудовий,
майже незнищенний матеріал для лабораторного посуду. А от уже в середині 20
століття його можливості зацікавили й склодувів, які виготовляли витвори
мистецтва.
Воно дозволяє створювати найтонші деталі й об’єднувати
їх в ажурні мистецькі конструкції. Цей можна спостерігати на заквітчаних скляних
роботах майстра. Щоправда, останнім часом його цікавить більше не фігурування скла,
а візуалізація процесу, що відбувається під час того, як скло набуває форму.
Він сам зазначає, що його приваблює ідея того, що
скло вбирає в себе дихання майстра й бере із нього життєву силу й при цьому
відбиває божественні містичні якості світла.
Приємного перегляду робіт Jason Howarth і гарного
дня, друзі!
Немає коментарів:
Дописати коментар