Захопливе різноманіття світу від кіпрської одеситки Елен Фазал

З Одеси емігрувати досить просто. І причин для такого рішення може бути багато, не завжди лише бажання жити краще, інколи за цим стоїть драматична історія, варта письменницького пера. На жаль, це добре відомий факт, який власним прикладом підтвердив не один наш талановитий співвітчизник (тому й на жаль).

А от чи легко вивезти Одесу з душі? Інколи – неможливо. Особливо, якщо насправді немає такого бажання. Історія цікавої та різнопланової художниці Елен Фазал, як на мене, наочне підтвердження цієї тези.

Мисткиня народилась, як ви вже здогадались, в Одесі у 1975 році. Із 2005 році мешкає із чоловіком та їхніми п’ятьма дітьми на Кіпрі, де займається архітектурою  і дизайном (до речі, вона саме архітектор за першою освітою). І, знову ж, як неважко здогадатись, у вільний ас малює, вдаючись для висловлювання своїх почуттів і вражень до різних образотворчих технік.

Та з останнім не все так просто. Справа в тому, що у творчості художниці була, аж вісімнадцятирічна перерва. Цей час вона присвятила своїм дітям. Та діти підростали, мама, яка продовжує вважати себе одеситкою, часто буває в рідному місті та згадує про нього навіть на Кіпрі.

Й от, у 2016 році починають з’являтися пейзажі – і місцеві, й українські, портрети, натюрморти – як в реалістичній, так і в абстрактній манері. Художниці випробовує різні техніки – як масляну фарбу, так і можливості графіки. Цей рік став справжнім проривом: художниця створила близько 50 картин.

Що мають робити в цьому випадку справжні друзі? А якщо вони – одеські друзі? Правильна відповідь, для цієї історії, влаштувати аукціон картин художниці. Ну й замовити їй кілька творів для оздоблення місцевого готелю.

А як має зреагувати справжня одеситка, яка тільки-но відкрила для себе, після довгої перерви, світ мистецтва? Для цього випадку, відповідь: продовжувати малювати! І знаходити час (як цікаво, доточивши кілька годин до стандартної доби?), аби допомагати іншим, ще невідомим широкому загалу художникам, зустрітися зі своїми майбутніми шанувальниками та меценатами. Принаймні, зараз Елен Фазал робить впевнені кроки на шляху до здійснення цього плану.

Я колись прочитала таке, нібито африканське, прислів’я: «Найкращий час для того, або посадити могутнє дерево був двадцять років тому назад, новий найкращий час для цього – сьогодні». До чого тут Одеса? Ні до чого. Швидше, тут мова про особливий стан душі.

Гарного настрою, друзі, та приємних вражень від споглядання робіт художниці!