Можливо, коли хтось, як бачить зображення
котів із крильцями, думає про те, що серед цих граційних і прекрасних створінь
можуть бути приховані янголи.
Та щось мені підказує, що
більшість котовласників подумки зітхне із полегшенням від самого факту, що в
домашніх улюблених бешкетників немає крил. І так, аби бажання, котики можуть
під стелю сягнути.
Я ж більше зацікавилась
роботами сучасного американського художника Chris
Miles з іншої точки зору. Спробувала без підказки Гугла згадати,
а де ж у мистецтві йдеться про крилатих котів? Якщо не брати згадки про стародавні
рельєфи чи не заглиблюватись у хащі геральдики, то першою на думку спадає славнозвісна
фраза із «Аліси в Дивокраї» Л. Керолла: «Чи їдять кішки летючих мишок? Чи їдять
мишки летючих кішок?».
На жаль, менш відомий на
теренах нашої країни чудовий цикл Урсули ле Гуїн про летючих кішок, де йдеться
про котячу родину, усі представники якої мають крила. Ну й усякі казки чи
мультфільми, де час від часу виникає ідея, що якомусь кошеняті прагнеться
літати. Та й на картинках в інтернет-просторі знайти крилатих котів цілком можливо.
Тож Chris Miles у своїх картинах почасти втілив у життя не таку вже й
неймовірну ідею: спадала вона на думку й іншим митцям. Але його коти прекрасні
не так своєю оригінальністю, як любов’ю, з якою їх створив митець.
А ще, його картини, крім доста
характерного авторського стилю, відрізняє трохи своєрідне, але безсумнівне
почуття гумору. У його роботах є те, що привертає увагу, змушує повертатися до
них знову.
Приємного перегляду робіт Chris Miles. Гарного дня, друзі!
Немає коментарів:
Дописати коментар