Що роблять жінки, коли їх ніхто не бачить? Відповідь американської художниці Sally Nixon

 Зазвичай, люди прагнуть виглядати не лише на картинах, але й на малюнках чи фото в соцмережах краще ніж у звичайному житті. 

Це – їхнє право, однак інколи у глядачів виникає запитання: а чи так бездоганні ті, що викладають своє зображення на фоні казкових пейзажів, крутого фітнес-спорядження, найкращих брендових крамниць чи супер-пупер-ресторанів у повсякденному житті?

Певно, цим питанням переймалася й американська художниця з Арканзасу (США) Sally Nixon. Принаймні, пару років тому, обираючи тему челленджа-365, вона запевнила, що її надихатиме природність. Художниця чесно виконала обіцянку та протягом року щодня виклала мініатюру із серії: «Що роблять дівчата, коли їх ніхто не бачить?». 

Хтозна, може дехто з глядачів був уведений в оману назвою. Нічого «такого», щоб тягнуло на сенсацію, героїні її малюнків не роблять. Вони читають, малюють, займаються хатнім господарством, спілкуються із подругами, насолоджуються фаст-фудом та іншою їжею, яка б не отримала схвалення у прихильників здорового способу життя, інколи впадають у меланхолію, проводять вечори на самоті, або в гарній компанії песика чи книжки…

Сама художниця стверджує, що сюжети для ілюстрацій  брала зі свого життя. А якщо вірити деяким її прихильницям в інтереті, то дехто з них упізнав у її малюнках себе.

Щоправда, знайшлися й такі, які обурювались таким триньканням часу й настійливо радили героїням почати будувати кар’єру, займатися чимось корисним та швидко стати на закаблуки. Ну, що можна сказати тим, хто радить намальованим фігуркам на екрані комп’ютера різко змінити своє життя… От і мені здається, що нічого конструктивного. 

Тієї ж думки дотримується і художниця. Вона не вступає в суперечки, доводячи, що її героїні цілком можуть мати непогану офісну кар’єру, а так проводять свій вільний час, відпочиваючи від швидкісного ритму міста. Що їм у ці миті не цікаво, чи надто гарно вони виглядають в очах стороннього спостерігача. Бо такого спостерігача й не повинно бути – нам просто показали скалку чужого життя, тож ми маємо затамувати подих і не заважати незнайомим людям сумувати чи бути щасливим...

У будь-якому разі, ці малюнки залишають по перегляді світлий, хоч і ледь меланхолійний настрій.

Тож приємного милування, друзі!

Про котів та про інше важливе в житті з гумором від художниці Joy Campbell

Американська художниця Joy Campbell дуже любить кішок, не менше ніж котів і кошенят. Тим моїм друзям, які на цьому місці ввічливо стримали  здивоване: «А що, без пояснення ми б не здогадалися?», – дякую за делікатність. А ще, поспішаю запевнити, що це – далеко не єдина і навіть не головна (хоч у це не так і легко повірити) складова її успіху.

Ще у неї є гарні, світі й оптимістичні інколи з ледь помітною іронічною ноткою виписані з любов’ю, знанням та почуттям гумору малюнки інших домашніх улюбленців та пейзажі. Joy Campbell мешкає у невеличкому містечку Уінлок у штаті Вашингтон та полюбляє не лише малювання, але й фотографію та садівництва. І навіть сама вагається, у якій послідовності розставити ці свої захоплення.

Щоправда, не знаю, як щодо садівництва, та й фотографії її у світовому павутинні поки що не розшукувала. Але якщо вона приділяє їм стільки ж уваги, як і малюванню, то, певно, досягла чималих успіхів.

Бо живописом вона займається уже 30 років, не боїться експериментувати та змінювати техніку: раніше вона мала справу з акрилом й акварельними фарбами, зараз віддає перевагу масляній. Не втомлюється шукати і вдосконалюватись.

 Бо навіть більше ніж малювання, фотографію й садівництво полюбляє життя у всій його повноті. А хіба таке, повне, сяюче усіма барвами життя можливе без котів?

Гарного настрою від перегляду, друзі!

Домашні улюбленці на кінчиках пальців від американської майстрині Kerri Pajutee

«Усе, що йде від серця, досягає серця», – переконана американська майстриня Kerri Pajutee.

Не хочеться вдаватися до збитих до своєї вона вкладає душу. Але те, що вона виготовляє свої мініатюрні іграшки з любов’ю і що їм не бракує прихильників у всьому світі – то доведені факти. Цілком можливо, що взаємопов’язані.

І справді лише уявіть собі, з якими масштабами доводиться мати справу художниці (а її більш ніж заслужено можна назвати і так, адже всі ескізи до своїх робіт вона виготовляє власноруч), коли вона терпляче працює з полімерною глиною, шерстю, мохером, шовком та пір’ям, виготовляючи чергового звіра чи пташку, які цілком затишно почували б себе в наперстку.

А починалося все. як і заведено в гарних казках, де щодня відбуваються дива, ген-ген давно. 

Ну, не будемо ображати творця. Не так уже й давно, десятиріччя три тому. У п'ятнадцять років Kerri Pajutee подарували мішок глини для її вправ у ролі скульптора. У мить дарування вона не відчула, що це і є її покликання, надмірного ентузіазму глина. Від якої залишається стільки бруду, у підлітка не викликала.

Але її справді захопила можливість виліплювати міні-подоби живих істот. Терпляче, у відсутності інтернету та спеціальної літератури, найдавнішим науковим методом – методом проб і помилок – вона опановувала справу всього свого життя.

Зараз її роботи виставлені в постійних експозиціях престижних галерей, їх із задоволенням купують колекціонери, а численні шанувальники із задоволенім милуються черговим її творінням.

Приємного перегляду зображень її робіт!