Ранок суботи - гарний привід переглянути малюнки, які гарантовано викличуть розчулену усмішку, хоч на мить. Хоча, якщо чесно, формат 24/7 теж нічогенько підходить для такої процедури з поліпшення настрою. Але зараз усе більш ніж законно: ми долаємо таким чином стрес від напруженого робочого тижня, от!
Саме такими, на мою думку є картини талановитої художниці Marina Dieul, яка дуже любить зображати домашніх тварин. Та поки робила скромну підбірку її картин в інтернеті, із здивуванням дізналася, що навколо її біографіії та творчості точаться суперечки.
По-перше, дехто стверджує, що вона не канадська, а французька художниця, бо народилася у Франції в 1971 році. Там. вона там народалсь, там вперше взяла в руки оілвця й розмалювала стіну та й сееб заодно, поки мати сімейства була заклопотана доглядом за її старшими братиками і сестричками. Саме там батьки попри перший, не зовсім соціально схвальний досвід малювання, усіляко заохочували доню до заняття живописом. І вельми успішно. треба сказати.
Урешті, в Канаду вона переїхала лиеш 17 років назад! Але не думаю, що колеги Marina Dieul із Portrait Society of Canada та Portrait Society of America (де ї, до речі, присудили приз "за виняткові заслуги") погодяться, що вона - "не їхня". А врешті, яка різниця?
Більш важливо, що майстриня - член міжнародної гільдії художників-реалістів, а серед її численних нагрод - знаменита премія Кінгстон, приз міжнародного салона Greenhouse Gallery.
Приводом для другої суперечки стало твердження, що гіперреалізм не є справжнім мистецтвом. Оскільки у мене немає й натяку на пофесійну мистетствознавчу освіту, то я найчастіше керуюся не критерієм: шедевр чи ні? - а "подобається - не подобається".
Тож не закликаю скептиків "зробити краще", а просто занзачаю, що, як на мене, картини, створнені у техніці масляного живопису, художницею-прихильницею гіперреалізму таки мистецтво. І вже точно не потребують виправдання.
Гарного настрою та приємного милування, друзі!
Немає коментарів:
Дописати коментар