Котячі війни та любов під час американського сухого закону у неймовірному коміксі Tracy J Butler

Інколи коти і кішки поводять себе не краще за пересічних людей. Принаймні, на ілюстраціях. Навіть якщо ті ілюстрації виконані справді талановитою художницею.

І так, відмовки по те, що у житті ці, з дозволу сказати, домашні пухнасті й антистресові улюбленці поводять себе куди як гірше за представників гордого  Homo sapiens, приймаються. Усяке буває. І котиська, яким бракне хіба що ріжок, аби у пеклі за своїх вважали. І люди, які соромляться носити чесно заслужені янголяті крила. Але заперечення приймаються не під цим постом.

Бо у житті жоден кіт, навіть у період Сухого закону в США, не відкрив нелегальний бар. А ось на думку авторки розкішного веб-коміксу «Lackadaisy» Tracy J Butler, таке цілком могло трапитись у 1920 році в Сент-Луїсі, штат Міссурі, якби там, замість людей мешкали антропоморфні коти, кішки й кошенята. 

 

У 2004 році в інтернет-мережі з’явився початок історії про те, як такий собі Атлас Мэй – розумний котисько, якого ніхто поза очі не називав джентльменом, відкрив невеличку кав’ярню під зворушливою назвою «Little Daisy». І цей заклад почав користуватись ну просто неймовірною популярністю, чомусь не серед матусь із кошенятами, а серед дорослого населення. А прискіпливі представники поліції могли б звернути увагу, що дехто із ненайправедніших мешканців містечка почав носити увечері дивні прикраси – булавку із символом трефової масті (саме так, не піковою, пан Мей був піжоном, як і личить гангстеру із коміксів, але не дурнем). Так, невинна кав’ярня слугувала прикриттям нелегального бару для обраних «Lackadaisy», де можна було отримати справжнє і цілком пристойне питво.

 

Тож конкурентів обурила не якість алкоголю, а прибутки, які отримував власник бару. Ну, що сказати… мафія діє за одним стандартом, вирішуючи проблеми. У коміксах, звісно. Головна дія коміксу починається з того моменту, коли удова Атласа – гарнюня, але легковажна, на думку оточуючих киця Мітзі – починає керувати баром.

 

На думку відвідувачів, які спішно, мов пацюки, а не порядні коти, відрікаються від «Lackadaisy», їй навіть бракне розуму на те, аби не відмовлятися від пропозицій, від яких не можна відмовлятися. Якщо звісно, не плануєш дуже дивного самогубства.

 

Та ба, Мітзі недооцінили (от хто б міг здогадатися?!), а персонал бару став на її бік, намагаючись зберегти місце роботи та й вижити, врешті. 

 

Ну, прогнозовано. Сама Мітці виявилась не такою вже й білою і пухнастою… Тобто, звісно, пухнастою, але доста рішучою кішкою. А ще там,  коміксі, діють розчаровані у житті детективи, які ніяк не позбудуться залишків честі, цікаві дітиська, завжди бачать більше ніж вважають дорослі, юні коти, таємно закохані в рокових жінок, перепрошую, кішок, звісно. кішок, випадкові перехожі, яким пощастило чи не дуже стати свідками такого, що йой. Одним словом, усі персонажі, які потрібні для відтворення атмосфери фільмів чи книг, де дія відбувається у 20-ті рр. минулого століття в США, і навіть більше.

 

Ще цікава манера малювання художниці – з одного боку, трохи нарочито стилізована під  Волта Діснея та інших творців відомих мультиків, з іншого – з величезною увагою до деталей та з атмосферою, яку художниця досягає за допомогою сепії, відтворюючи колорит старовинних фотографій.

 

До речі, ця історія – хобі художниця, яка водночас є й авторкою тексту. Удень вона працює арт-директором і 3Д-аніматором в індустрії ігор, а ось її вільний час та й серце належить власноруч створеним коміксам. Найперше, усе ж, «Lackadaisy».

 

До речі. у 2007 році саме ця графічна історія отримала відразу 4 нагороди престижного конкурсу «Web Cartoonist's Choice Awards» («Вибір веб-аніматорів»).

 

Сподіаюся, що мені вдалося вас вмовити витратити ще трохи часу на цю історію й перейти на офіційний сайт художниці: http://www.lackadaisycats.com/exhibit.php?exhibitid=326

 

Та можна дізнатися більше про її персонажів.