Ми так настійливо закликаємо казку в
гості перед Новим роком, що не завжди встигаємо замислитися: а чи бажали б
опинитись у всесвіті, де діють закони казкового світу? Усе ж, варто пам’ятати знаменитий
вислів, що пригоди – то неприємності, які трапляються з кимсь іншим за тисячу
миль від тебе, поки ти читаєш про них біля затишного коминка.
А от слухати казкові історії, у яких «все
як насправді» - куди цікавіше. Чи, навпаки, справжні історії, у яких «все як у
казці». От зараз я розповім вам одну таку історію. А ви вже вирішуйте до якої категорії
ота розповідь належить.
Дуже давно, ще у позаминулому столітті –
аж у 1895 році, за три моря від нас – у Голландії, в місті Північний Брабант у
поважній родині Pieck
народилися хлопчаки-близнюки Anton і Henry. Їх мати була переконана, що її сини –незвичайні хлопці і що на них
чекає блискуче майбутнє. І мала на це підстави: янгол торкнувся поцілунком
чола обох її синів. Ще в дитинстві було зрозуміло, що обидва мали неабиякі здібності
до малювання.
Непоганий зачин для казки, як вам
видається? А тепер перейдемо до буденності, яка буває не менш цікавою.
В 11 років Anton Pieck виграв перше місце на
конкурсі дитячого малюнку. На здібного хлопчака звернули увагу. Він отримав у
14 років сертифікат про проходження першого ступеня навчання «на художника»,
тобто образотворчої освіти. Та водночас такий же сертифікат здобув Henry. Чи були
брати суперниками підчас навчання? Не без того. Але обом це пройшло на користь:
у 17 років обидва цілком заслужено отримали сертифікат другого ступеня –
досягнення, яким у 10-і рр. ХХ століття в Голландії могли пишатися й більш дорослі
парубки.
А от надалі їхні шляхи розійшлися: Henry
продовжив навчання в амстердамській академії, де йому прищепили академічний
стиль і він став цілком серйозним художником своє доби. Anton Pieck теж мріяв відправитись на навчання до Амстердаму. Але грошей на навчання
двох професійних художників у родини не було. А юнаку запропонували місце вчителя
в школі мистецтв, де вони навчалися разом із братом. Треба думати, щиро
пишаючись юним учнем й водночас побудувавши
рекламну кампанію: ось як ми можемо навчити малювати за кілька років!
Що ж, хлопець вчив малювати інших у
вечірні години. А вдень вправлявся у найрізноманітніших техніках, виступаючи
графіком, малюючи акварелі, створюючи офорти і малюнки на дереві. І так, ще в
юному віці він почав ілюструвати казки, які любив, і які міг зобразити з такою
часткою буденності, аби видавалось, що вони тут поруч – за рогом.
Попереду в нього була викладацька
діяльність – 40 років у більш престижному ліцеї Kennemer Overveen, знайомство з
гарною дівчиною, одруження, троє чудових дітей.
«Серйозним художником», із тих, кому,
скажімо, замовляють портрети, він не став. Заміть цього на батьківщині і за її
межами ім’я Anton Pieck добре відоме всім, хто цікавиться історією ілюстрації дитячих книжок.
За довгі роки життя він десятки тисяч
малюнків у різних техніках, проілюстрував близько 350 книжок, зокрема казки братів
Грімм і «Тисяча та одну ніч». За його ескізами створили казковий – у всіх сенсах
цього слова – парк "De
Efteling" в Амстердамі.
Він прожив 92 роки. Не стало його 24
листопада – за місяць до його улюбленого свята – Різдва - у 1987 році. Його
знайшли у майстерні. На креслярській дошці був пришпилений незакінчений
малюнок. І знаєте, він мріяв піти саме так.
Різдво, Новий рік, зима – одна з
улюблених тем малюнків Anton Pieck. Можливо, тому, що цієї поки
людям не завжди затишно, але а землі вистачає місця всім, і казкам теж. А
справжні чарівні історії вони такі – у них завжди є місце суму, але обов’язково
поруч буде надія й розуміння, що дива мають право на існування посеред
буденності. Але для цього їм потрібна допомога людей, які створюють казки
власними руками.
Приємного перегляду робіт Anton Pieck та гарного настрою наприкінці цього року!
Немає коментарів:
Дописати коментар