Зимова казка дитинства на картинах американського художника Robert Duncan

Кажуть, що будь-яка грамотна людина, яка любить життя, може написати принаймні одну гарну книгу: про власне дитинство. Звісно, рецепт не універсальний. Наводжу, швидше, під рубрикою: «А ще існує така цікава точка зору».

Щодо гарної картини – тут складніше. Принаймні, я не чула, що досить вміти тримати в руці пензлик і знати, що таке перспектива й пропорція, аби спромогтися створити хоч одну справді гарну картину про свої дитячі роки. Певно, талант чи хоч мистецькі здібності у цьому випадку не завадять. Як і в першому, врешті.

Але дехто з митців усе життя присвячує саме створення «мальованому літопису», сповненому світлом, дитячим сміхом та красою світу, що відбивається в очах малечі.

От, скажімо, художник із США  Robert Duncan розпочав малювати в 11 років. А що ріс на фермі у штаті Юта, то малював те, що було перед очима: сільські пейзажі, ровесників, тварин і друзів родини. 

І зараз його вважають «фахівцем» із зображення сільських пейзажів і, взагалі. сільського життя. Багато хто, описуючи його картини, додає епітет «наївні» чи «позачасові». Мовляв. і не збагнеш, чи його герої – наші сучасники, чи дія відбувається на кілька десятків років раніше.

Сам митець не вважає це недоліком полотен. Він каже, що сам живе у крихітному селищі в Юті і зображає те, що щодня бачить на власні очі. А вже після того, як він одружився і став батьком, то цілком природно, що більша частина його уваги й творчості належить дітям.

«Є якесь непояснювальне з раціональної точки зору чарівництво в тому. як діти дивляться на світ довкола. Вони водночас відчувають усю гаму емоцій куди яскравіше ніж дорослі й живуть у гармонії зі світом. Саме тому мені подобається спостерігати за ними і намагатися передати їхній особливий світ у картинах».

І справді, чарівництва – неяскравого, без файєерболів та гучних див, у його малюнках вистачає. Що вже казати про ті його малюнки, які присвячені зимі, що й так вважається чарівною порою року?

І, до речі, прихильників його творчості не менше, як не більше, ніж тих, хто зневажає наївні малюнки. Як легко збагнути, я належу до другого табору. Мене незмінно заворожує атмосфера умиротворення на його пейзажах і щастя в очах його героїв.

Сподіваюся. що малюнки Robert Duncan і вам підіймуть настрій зранку в понеділок. Приємного перегляду!