Це чудово. коли вся родина любить страви із риби. Адже вони – дуже корисні.
Ще краще, коли посімейство за допомогою котів із задоволенням з’їдає рибу, бо
ти очікуєш на матеріал для творчості. До чого тут риба?
А ви впевнені, що риб’ячі кістки, луска та риб’ячі очі – то сміття, місце
якого у помійниці? То чого вас не дивує, що роботи зі слонячої кістки (так, я
знаю. що з бивнів) коштують чимало, а статуетки, вирізьблені з оленячих рогів у
багатьох викликають захоплення?
Саме ці аргументи доводилося наводити київській художниці Олені Журавській
років сім тому – десь на початку своєї творчої кар’єрі. Добре відмиті, виварені
до чистоти чи до твердості кам’яних кульок, залаковані луска й кістки видаються
їй гарним матеріалом для створення картин.
А коли у публіки проходить перша хвиля здивування: а що, і так можна? – то подобаються
і багатьом глядачам.
Що цікаво, самій художниці не було в кого навчатися, коли вона вирішила
опанувати незвичну техніку: тоді ще не існувало майстер-класів, а гул здивовано
мовчав чи видавав поради, як не вдавитися риб’ячими кістками? А сьогодні Олена Журавська
сама із задоволенням ділиться секретами творчості, які опановувала методом спроб
і помилок.
А ще, мене підкупає те, що майстриня справді вміло використовує для творчості
найбуденніші речі. За допомогою зубочисток, манікюрних ножиць і пилочок для
нігтів вона дбайливо складає «мозаїку». А вже тоді, коли нова картина стає
такою, як і уявлялась, приклеює на основу з чорного бархату клеєм ПВА. Ось так
просто, без жодного пафосу чи секретів.
Не вважати ж пафосом вміння бачити диво в буденності, бажання спробувати
щось нове і прагнення пробувати знову і знову, аж поки не досягнеш перемоги?
Приємного милування роботами Олени Журавської, друзі!
Немає коментарів:
Дописати коментар