Інтелектуальний снобізм – зло.
Як, врешті, і будь-який інший. Але чому б інколи на запитання оточуючих: «Що,
знову на малюночки з котиками в інтернеті милуєшся?» – не відповісти: «Споглядаю
творчість відомої анімалістки ХІХ століття – художниці з Бельгії Henriette Ronner-Knip.
І,
до речі. почуваю себе в гарній компанії: у ХІХ столітті було немало освічених
людей, які не соромилися зізнатися. Що їм подобаються картини з котами чи
собаками. І навіть із кошенятами і цуценятами.
Принаймні,
свого часу творчість Henriette Ronner-Knip користувалась неабиякою популярністю серед мешканців її рідної країни, та
й не тільки, врешті.
А ще, мені подобаються не лише
її картини, але й історія життя самої художниці. Хоча б тому, що вона походила
з творчої династії: її батько Йозеф
Авгут Кніл із дитинства заохочував до малювання і її, і її молодшу
сестру та сам вчив їх малювати. А мати –
французька художниця Полін Ріфель де Курсель
На жаль, коли Henriette Ronner-Knip була ще зовсім молодою, її батько
втратив зір. Тож довелося їй займатися малюванням на професійній основі, аби
утримувати родину.
І
так. вибирати теми картин так, аби подобатись публіці. На щастя, їй самій
подобалися коти і песики, тому картини виходили такими мальовничими,правдивими й
гарними. А по її мистецькій рівень свідчить те. що вона стала першою
жінкою-художницею, яку пийняли до престижного мистецького угрупування «Arti et Amicitiae».
І
їй не довелося обирати між кар’єрою і родинним щастям: чоловік, сам художник за
професією, підтримував її, а потім, змушений завершити власну кар’єру через
слабке здоров’я, перетворився на її агента.
Подружжя
жило у просторому будинку з великим садом, де було багато «моделей» художниці –
котів, собак, птахів, зокрема папуг. А троє її дітей не лише із теплом згадували
про домівку, але й стали, коли виросли, художниками.
Приємного перегляду робіт Henriette Ronner-Knip та чудового настрою на весь день!
Немає коментарів:
Дописати коментар