Що відрізняє художника від не-художника? При всій банальності питання не
так просто дати на нього однозначну
відповідь.
Ну, крім того, що в них не обидві руки ліві. І що митці, якщо вірити
розповсюдженому твердженню, ледь не інтуїтивно розуміють, за який кінець
пензлика варто хапатись, аби втілити свій задум у життя. При цьому зовсім не обов’язково, що вони візьмуть пензлик саме
так, як їх навчали у школі.
Ось я щиро полюбляю милуватися творчістю – досить різноманітною – художників
з усіх кінців світу. Звісно, відтворювати не візьмусь, але певний досвід мав би
накопичитись. І що ж? Періодично роблю великі очі і бурмочу цілком щиро: а так
теж можна, виявляється?..
Скажімо, на фоні креативних й інколи геть несподіваних ідей акварельні
малюнки не мали б викликати подив. Класика ж! Чисті кольори, увага до
відтінків, «стерті» переходи…
А от якщо хтось раптом спробує створювати акварельні монохромні малюнки,
цілком може вийти так, що результат змусить глядачів завмерти перед зображенням
і здивовано-захоплено видихнути.
Саме таке враження справляють роботи художниці Elicia
Edijanto з Індонезії. Чорний колір, загалом, при вмілому
використанні, за кількістю відтінків і зображальними можливостями не
поступається червоному. Але мало хто втримується від того, щоб ввести у
монохромний малюнок кольорові акценти.
Та вглядаючись у ці малюнки, розумієш, що простота й лаконічність ілюстрацій
– їхня безсумнівна перевага.
Здавалося б, простий сюжет – зв'язок дитини й природи, майстерна, але
нескладна композиція. А численні прихильники в інтернет-просторі з нетерпінням
очікують на все нові твори художниці.
Можливо, вони інтуїтивно вбачають в ілюстраціях кредо художниці: вміння
раптово хоч на кілька хвилин відійти від повсякденної метушні, згадати про
дитину, що живе в тобі, спробувати відчути
свій зв'язок із природою – він є, просто ми про це забули. Так от, таке вміння –
безцінне.
Приємного милування роботами Elicia Edijanto! Гарного дня!
Немає коментарів:
Дописати коментар