Інколи доводиться чути про твори якогось художника,що,
мовляв. це – комерційне мистецтво. Так, ніби це – щось погане.
Хоча історія того самого образотворчого мистецтва свідчить,
що немало шедеврів з’явилося саме на замовлення й навіть була видозмінена в
процесі створення із врахуванням смаків того, хто платив. Про цікаві, але не геніальні
твори я й починати говорити не буду: їх перелік куди як більш солідний.
І так, сучасний японський художник Tokuhiro Kawai навіть не приховує, що
експлуатує у своїх роботах певні теми, які більш чи менш гарантовано привернуть
увагу до його творчості й забезпечать успіх. Не диво, що часто у сюжетах його
дивовижних картин зустрічаються котики.
Я не надто велика прихильниця постмодерністських ігор,
хоч тут підкупає добра така порція гумору й самоіронії, хай і дещо злої. Однак
якщо й постити картини із котами дуже близько до дати Гелловіна, то треба
робити це як слід.
Тобто або надавати перевагу чорним котам (класика)
або ж показати справжню суть цих неймовірних створінь. І ні, я не про якісь там
вирвані чи не дуже натяки на пекельну сутність живих істот, а про справжню
королівську велич, властиву багатьом котам і кицям.
А тут ще й оформлено в кращих традиціях бароко: із
мантіями королівськими, усіма необхідними атрибутами парадних портретів,
путті-янголятками і всім таким іншим. Певно, на думку деяких котів то вже й
трохи перебір, навіщо підкреслювати очевидні речі аж так відверто? Однак
загалом картина складається доста мила. І досить фантасмагорійна, так що якраз впишеться
в атмосферу зламу між жовтнем і листопадом.
Приємного перегляду робіт Tokuhiro Kawai та гарного
настрою, друзі!
Немає коментарів:
Дописати коментар