Усміхнене щасливе дитинство в роботах англійської ілюстраторки ХХ ст. Mabel Lucie Attwell

Що треба знати й вміти, аби стати однією з найпопулярніших ілюстратором дитячих книжок у своєму поколінні? Кожен, хто поставить перед собою таку амбітну мету, муситиме сам знайти відповідь на це запитання.

Я ж можу лише згадати про англійську художницю-ілюстраторку Mabel Lucie Attwell (1879-1964), чиї роботи і зараз входять до «золотого фонду» малюнків для дітей і про дітей в англомовному світі.

Мисткиня народилася шостою дитиною в родині м’ясника, ця тиха соромлива дівчинка не любила гратися з іншими дітьми. Більш за се мала Мейбл прагла сидіти поруч із кимось із сестер і вигадувати наївні і світлі історії, де все було добре, а потім – ілюструвати їх.

Початок трохи нагадує дитячий вікторіанський роман, чи не так? Далі мала  йти розповідь про те, що дівчинка більш за все малювати, але батьки були не згодні. У романі – цілком можливо. Але насправді коштів родини цілком стало на те, щоб віддати Mabel Lucie Attwell не лише до пристойної приватної школи для дівчаток, але й до художньої школи.

Так, вчителі відзначали художні здібності дівчини, але от вона сама доста швидко зрозуміла, що не хоче витрачати час на малювання класичних натюрмортів та натурщиків… і кинула школу. Ну, не те, щоб рідні були в захоплені. Але таке рішення не значило, що вона зовсім збирається закинути малювання.

Підлітком вона цілими днями просиджувала замалюнками – пухкими й усміхненими малюками й дуже своєрідними й характерними ілюстраціями до всім відомих дитячих казок. Тогочасні журнали із задоволенням друкували роботи талановитої дівчини.

У результаті Mabel Lucie Attwell у 16 років поступила до коледжу. до речі. навчання вона оплачувала за власні, накопичені за допомогою малювання кошти. У коледжі вона познайомилась із Гарольдом Ерншоу, стала його дружиною, а потім – і мамою Пеггі, Пітера й Брайана.

Для багатьох жінок у ті часи заміжжя і три дитини стали б непереможними обставинами і на малювання не залишилось би ні сил, ні часу. а потім – і бажання. Однак мисткиня знову вчинили «по-своєму». Її донька і два сини стали для неї моделями та надихнули її малювати ще більше.

Перша половина ХХ століття була нелегкою для Великобританії. А для якої країни легкої, до речі? Відразу не згадати. Тож світлі, з гумором, добротою, наївністю і впевненістю, що там, у намальованому світі, все добре – саме такі малюнки ідеально підійшли не лише для дитячої літератури.

За їхніми мотивами робили схеми для вишивок (до речі. їх можна знайти і зараз), ними прикрашали скляний посуд, текстиль, виготовляли порцелянові фігурки тощо. У творчості Mabel Lucie Attwell і зараз чимало шанувальників у різних країнах світу.

Сподіваюся, друзі, що й вам сподобаються її роботи. Гарного дня й чудового настрою!