Нитки + гілки + натхнення = "фотографії з мереживом" від угорської майстрині Agnes Herczeg

«Фотографії з мереживом» – так називає свої незвичайні роботи угорська майстриня Agnes Herczeg. А от на сайтах, присвячених незвичайним видам творчості сучасних митців, автори, пишучи про неї, частіше вживають слово «інсталяція». Вона експериментує, поєднуючи різні види ниток, гілки дерев, шкарлупу кокосового горіха, коріння, кераміку тощо.

Із, здавалося б, буденних, а то й непоєднуваних речей виростають її композиції – невагомі, мов весняні хмарки чи сновидіння, тендітні, дивні чи дивовижні – як на чий смак. Не казати, щоб вони подобалися усім глядача без винятку (а таке буває?). дехто захоплюється, дехто каже, що це – не його чи не її. 

Але рідко хто залишається цілком байдужим. А це, як на мене, досить висока оцінка творчості мисткині.

А почалося все з того, що в 1997 році Agnes Herczeg завершила Угорський університет зображальних мистецтв, де вона спеціалізувалася на вивченні різноманітні техніки вишивання і мереживоплетіння. Вона почала плести комірці, серветки, скатертини – виходило непогано, користувалося попитом, але не подобалося самій майстрині.

Тоді й виникли перші спроби «фотографій із мереживом». Звісно, з часом технік вдосконалювалась, тим більше. що й зараз майстриня продовжує натхненно експериментувати.  Незмінним залишається лише замилування красою світу і прагнення поділитися радістю від її споглядання з тими, хто поруч.

Приємного перегляду робіт Agnes Herczeg і гарного дня, друзі!

Паперові тварини й пейзажі від англійської майстрині Pippa Dyrlaga

А все почався з того, що кілька років тому майстриня з Йоркширу (Великобританія) Pippa Dyrlaga спробувала зробити листівку-витинанку. Звісно, об’єктивно, не «все», навіть у житті самої мисткині. Але, погодьтеся, так фраза звучить доста солідно. Її цілком можна поставити на початку якоїсь художньої оповідки, а вже потім обирати, що саме «хотів сказати автор» та що далі мало б стати із головною героїнею, яка захопилась новим хобі.

Та це – не художня оповідь, а розповідь про життя. І, попри те, що наш світ інколи буває досить незатишним, у ньому таки є місце для дива. Особливо для тих, хто вірить, що завдяки терпінню й довгим годинам роботи, помноженим на мистецькі здібності, можна досягти багато чого. Навіть втілити мрію в життя.

Саме так і трапилось із Pippa Dyrlaga, яка, почавши із невеличких листівок, вирізаних з цупкого паперу канцелярським ножем, поступово «набила руку» й перейшла до більш масштабних проектів.

Я вагаюся,чи можна назвати її роботи «паперовими інсталяціями», як робить дехто з мистецтвознавців. Але у результаті годин, а то й днів роботи, за допомогою лише простого олівця й гострого канцелярського ножа із її рук виходять дуже деталізовані тонкі, мов сплетені з павутинок роботи.

Майстриня надає перевагу зображенню тварин і птахів, але є у її доробку пейзажі, зображення архітектурних пам’яток, натюрморти тощо. Вона весь час розширює художній виднокрай своєї творчості, привносить у творчий проект щось нове.

Зараз вона, виставляючи свої роботи в інтернеті, вона обігрує освітлення та різнокольорові фони. Результат дуже подобається її інтернет-прихильникам. Сподіваюсь, що він споглядання її робіт принесе кілька приємних митей і вам, друзі.

Гарного дня вам!

Чи існують котокущі? Неймовірний проект англійського митця Richard Saunders

Про котів складають сонети і створюють трилери. Їх знімають у кіно, вони –часто важливий елемент світлин. Навіть є такий невеселий жарт у фотографів: лови у кадр кицьку і тоді хоч горизонт завалюй, хоч відблисків насаджай чи з колористикою напартач – хоч пару лайків тобі кинуть. Я не вже не кажу про сотні художників й ілюстраторів, що малювали, малюють і будуть малювати котів і кішок.

Можна продовжити: є багато іграшок котів, побутових речей, оформлених у «котячому стилі», принти на одяг, врешті-решт, скульптури… Ще трохи, і я самій собі доведу, що коти – нічогенький такий двигун мистецтва.

Але навіть поціновувачі «котячої теми» в мистецтві з усього світу погоджуються, що художнику-сюрреалісту з Британії Richard Saunders пощастило їх здивувати.

Справа в тому, що митець розпочав творчий проект «The Topiary Cat», почавши викладати в інтернет, зокрема на сторінку у фейсбуку: https://www.facebook.com/topiarycat/ фотографію котів.

Звісно, не звичайних домашніх улюбленців, бо кого цим здивуєш? А зображення кущів на фоні старовинних садиб у Великобританії. Кущів, художньо підстрижених у формі котів. Причому «художньо» – то не перебільшення. Немає жодних двох котокущів, які були б ідентичні. Кожен наділений власним характером, застиг у власній позі. 

Якщо вдивлятись у них довше, то може видатись, що котиська от-от змінять позу, лінькувато потягнуться, зиркнуть просто на глядача зеленавими очиськами… А якщо врахувати, що автор у розмірах отих топінаріїв-котів не схильний до мінімалізму, то видовище виходить захопливе.

Художник не лише здобув багато лайків, але й довів своїм прикладом, що ті, хто лайкають гарні фото, далеко не завжди читають текст супроводу. Дехто з фотолюбителів з інших країн зібрався завітати до Великобританії, щоб, зокрема, сфотографуватись на фоні мальовничих гігантських котисько. Вони настійливо просили вказати адресу маєтків, сади яких прикрашає така краса.

І це щиро здивувало митця: Richard Saunders із самого початку проекту підкреслював, що таких котокущів не існує в реальності. Він їх вигадав, ввів у реальні пейзажі за допомогою можливостей сучасного цифрового живопису, був приємно вражений популярністю свого проекту в інтернеті, але йому й на думку не спадало, що хтось візьметься розшукувати «моделі» в реальності після численних попереджень, що ї немає.

Насправді, модель є. Тобто, на жаль, уже нема. Улюблений кіт художника Толлі прожив 13 років і пішов на райдугу у 2016 році. Саме того ж року з’явилась перша фотографія фотокуща.  В основі кожного зображення – реальні фотографії Толлі. Це – своєрідна данина пам’яті улюбленцю.

Та навіть зараз, коли ця сумна історія відома, знаходяться люди, які не вірять художнику. А дехто змінив тон і пише на його сторінках в інтернеті, як би було чудово, якби хтось втілив ідею і котокущі існували в реальності.

Художник жодного разу не сказав «так», але й зовсім категоричного «ні» останнім часом від нього не чують. Хтозна, мо, існує паралельний світ, де такі котокущі прикрашають кращі сади Великобританії. А за митцем під час створення цих композицій, ледь поблажливо й дуже уважно, як вміють лише коти, спостерігає ще відносно молодий Толлі…

Приємного милування роботами митця й гарного дня, друзі!